Чому люди тупі? Психологія дурості

Начало книги

«Здоровий глузд найсправедливіше розділений між людьми», — писав Декарт. А дурість?

Вона скрізь — цідиться, проступає краплями, струменіє чи фонтанує. Вона скрізь, не визнає ні меж, ні кордонів. Часом це тихий плюскіт, майже стерпний, іноді — застояна гидка твань, а часом — землетрус, шквал, цунамі, що пожирає все на своєму шляху, трощить, топче, паскудить, дурість не оминає нікого. Ба й гірше, подейкують, що ми всі — її джерело. Я й сам почуваюся не надто здоровим.

Нестерпна важкість буття

Усі ми щодня, без винятків, бачимо, чуємо й читаємо дурниці. Водночас усі їх роблять, думають, перетравлюють і говорять. Усі ми час від часу буваємо дурнями, які мимохідь верзуть дурниці без важких наслідків. Головне — усвідомлювати це і шкодувати, тому що робити помилки властиво людині і визнана провина вже наполовину пробачена. Ми завжди для когось дурні, але рідко для себе… Поза щоденним фоновим шумом глупства, доводиться, на жаль, мати справу з ревищем фахових, коронованих дурнів, дурнів з великої літери. І в цих дурнях, хоч де вони нас спіткають, на роботі чи вдома, немає нічого смішного. Вони нас пригнічують і мордують своєю впертою махровою дурістю й безпідставним апломбом. Вони наполегливі, вони напирають, вони легко, одним розчерком пера перекреслюють вашу думку, почуття й гідність. Вони псують вам настрій і змушують зневіритися в існуванні хоч якоїсь справедливості в цьому світі. Навіть з великою поблажливістю ми відмовляємось упізнавати в них своїх родичів.

Читать дальше →