Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню

Начало книги

Ерендіра купала свою бабуню, коли подув вітер її нещастя. Величезна, мазана брудним вапном оселя, що загубилася у безмежній пустелі, здригалася аж до підвалин від поривів вітру. Але Ерендіра та бабця звикли до цієї навіженої стихії і майже не помічали шаленого вітру, заклопотані своїми повсякденними справами. Ерендіра купала бабуню у ванній кімнаті, прикрашеній численними павичами та легковажною мозаїкою на зразок тих, які звеселяли римські лазні.

Гола товста бабуся схожа була на гарного білого кита, випущеного в мармурову купіль. Онуці тільки-но виповнилося чотирнадцять років, як для свого віку вона була худорлява, тендітна та занадто покірлива. Повільно, наче виконувала якийсь священний ритуал, вона обмивала бабусю водою з очищувальними рослинами та пахучим листям, яке поналипало на гладку спину, на розпущене сиве волосся та на міцні плечі, колись безжально татуйовані бешкетниками-моряками.

Читать дальше →