Останній ельф

Начало книги

Дощ лив уже багато днів. Ноги по кісточки загрузали в грязюці. У цьому світі, що перетворився на суцільне баговиння, потонули б навіть жаби, — якби дощ вчасно не припинився.

Був би давно мертвий і він сам, якби не зумів поспіхом знайти собі сухе місце, щоб там перебути негоду.

Світ був холодний-холодний. Тепло було колись коло вогнища в домі його бабусі. Та це було так давно. Серце маленького ельфа занило з туги.

Бабуся казала, що коли мріяти про щось дуже сильно, — мрія неодмінно справдиться. От тільки бабуся більше не могла ні про що мріяти. Одного дня мама пішла в місце, звідки не повертаються, і відтоді бабусі більше не мріялося. А він був ще надто малий, щоб мріяти. А може, і ні.

Маленький ельф на мить заплющив очі й почав мріяти, що було сили. Він відчув своєю шкірою сухість і тепло розпаленого вогнища. Відчув, як йому зігріваються ноги. От би ще щось попоїсти…

Маленький ельф розплющив очі. Ноги закоцюбли ще більше, ніж до того, у животі — ще більша порожнеча. Мабуть, він мріяв не досить сильно.

Читать дальше →