Фіолетові діти

Начало книги

Наді мною було небо. Блакитне, по-літньому вицвіле. Листя дерева на цьому тлі чітке, живе, прозоро-зелене. Видно тоненькі прожилки, здається, ще трохи — і побачу хлорофілові зерна.

Звідкіля я це знаю?

Байдуже…

Небо.

Листя.

Я.

Щастя…

Раптом усе закрутилося в яскравому вихорі. Швидко, ще швидше… ще…

— Дарино! Дарино Миколаївно, ви мене чуєте? — зненацька я бачу над собою дебелу, як вавилонська вежа, шкільну медсестру Оксану.

— Так, чую, здається…

— Впізнаєте?

Здається, впізнаю. І себе, і Оксану, і свій кабінет, і цього хлопчину з зеленими, як пляшкове скло, очима.

— Що ж ви дітей лякаєте? — усміхається Оксана і закручує пляшечку з нашатирем. — Мабуть, не їли зранку?

— Ні…— дурнувато посміхаюсь.

— Ходімо до мене, я вас чаєм пригощу… І пиріжками. А то охляли зовсім. Зомліли на рівному місці,— скептично оглядає мою хирляву фігуру з висоти свого зросту, — підводьтеся, я вас доведу, полежите трохи на моєму диванчику… заміряю вам тиск…

Читать дальше →