Амстердам

Начало книги

Двоє колишніх коханців Моллі Лейн стояли біля каплиці крематорію, обернувшись спинами до лютневого морозу. Усе було сказано раніше, але вони говорили знову.

— Вона й не знала, що її підкосило.

— А коли дізналася, було запізно.

— Стрімкий розвиток хвороби.

— Нещасна Моллі.

— М-м-м.

Нещасна Моллі. Усе почалося з поколювання в руці, коли вона ловила таксі біля «Дорчестер-грилю»,— це відчуття так і не зникло. Цілий тиждень вона незграбно намацувала в пам’яті назви речей. «Парламент», «хімію», «пропелер» вона ще могла собі пробачити, але «ліжко», «крем», «дзеркало»! Після тимчасового випадіння слів «акант[2]» і «брезаола»[3] вона звернулася до лікарів, сподіваючись на розраду. Натомість її послали на аналізи, й, у певному сенсі, це стало кінцем. Як швидко пробивна Моллі стала ув’язненою пацієнткою свого похмуро-замкненого, авторитарного чоловіка Джорджа! Моллі, ресторанний критик, розумниця і фотограф, безстрашна садівниця, коханка міністра закордонних справ, яка була здатна бездоганно пройтися колесом у свої сорок шість років! Її швидке впадання в божевілля і біль стало предметом загального поговору: втрата контролю над функціями організму, втрата почуття гумору — і тоді провал у сплутаність свідомості, що супроводжувалася епізодами безсилого бешкету та глухих криків.

Читать дальше →