Призабуті казки

Начало книги

Частенько чуємо, як люди кепкують, що хтось там носиться з чимось там, неначе дурень зі ступою. Та не всі знають і не всі пам‘ятають уже, звідки така приказка взялася. А воно, бачите, була колись така пригода:

Жив собі один чоловік. Не те, щоб був злидар, але й не який там багач. Мав хату, пару волів, воза і ступу. Та було в того чоловіка ще й синів троє: два розумних, а третій дурний. І як прийшлося тому чоловікові вмирати, то він відписав на найстаршого сина хату, середущому присудив пару волів із возом, а наймолодшому, дурному, — ступу[1].

От люди й кажуть тому дурневі:

— А що, Іване, скривдив тебе батько? Братам — хату й воли з возом, а тобі лишень саму ступу!

— А чого там! — відповідає дурень. — Мені ступа наймиліша: я її завжди можу з собою носити, а хати чи волів не міг би.

— Тю, дурню! — сміються люди. — Та навіщо ж тобі її носити?

— Бо я зроду любив ступи носити.

— А вже носив коли?

— Не носив, бо не мав. А тепер маю, то й носитиму.

Читать дальше →