Дім у Бейтінг Голлов

Начало книги

Після кількох років життя в Брукліні ми з Марією переїхали до Лонґ Айленду. Найняли будинок у селищі Бейтінґ Голлов, що вчепилося за скелясті виступи над океаном, - і зникли з Нью-Йорка. Так нам хотілося. Оглядати Бейтінґ Голлов вибралися доджем наприкінці серпня. На Лонґ Айленд Експрес Вей я побачив перших гусей, які летіли на захід. Задивився і проминув свій з’їзд. Дорогу випитав на заправці. До Бейтінґ Голлов прибули пізніше, ніж домовилися з Педрейґом, господарем будинку. Марія навіть сказала, що цей Педрейґ має повне право нас не дочекатися. Він, власне, натякнув під час останньої телефонної розмови зі мною, що протягом жовтня хотів би залагодити всі справи з цим житлом, і додав: «Тому, якщо хочете -приїздіть». «Зовсім не американське ім’я», - зауважила Марія. «Звідки він?» «Не знаю, розмовляє, як американець. Побачимо». Близько п’ятої вечора ми під’їхали до будинку, в якому планували прожити певний час. У кількох вікнах першого поверху світилося. «Старий нас дочекався», - мовив я. «Кльово, сюди паритися дві години, - відповіла Марія. - І ми, як завжди, заблукали». Подзвонили. У дверях з’явився худорлявий, неголений чоловік. «Педрейґ, радий познайомитися», -всміхнувся він. «І ми раді», - відповіла Марія і увійшла першою, а я протиснувся між одвірком за нею і Педрейґом. У вітальні - посередині зали - стелю підпирав цегляний ватран, а над нашими головами висіла розкішна позолочена люстра. Старий, видно, щойно курив: у повітрі висів терпкий тютюновий запах. Меблі були старі. Шкіряні дивани - із залисинами. Зала переходила у кухню, де столи і підвіконня були захаращені вазонами й усіляким кухонним начинням. «Прошу», - показав він рукою і потягнувся до сиґари, що тліла в попільниці. Й ми з Марією попрямували до сходів, що вели на другий поверх.

Читать дальше →