Пансіонат «Мірамар»

Начало книги

Нарешті я в Александрії. Це краплина роси, біла хмаринка, мереживо сонячних променів, окроплених небесною вологою, — криниця спогадів, у якій зійшлися радість і смуток.

Висока помпезна будівля — немов давно відоме тобі обличчя, яке з неприхованою погордою роздивляється довкола, не впізнаючи тебе, хоча ви вже давненько знайомі. Я дивлюся на стіни з облупленою від вологи фарбою, на хаотичну забудову шматочка суходолу, що широким рукавом випинається в море. Дахи будинків надійно прикриті розлогим гіллям апельсинових дерев та кучмами фінікових пальм, які зеленою шерегою простяглися до самої води.

Духмяне повітря змушує мою зсутулену спину випростатися, однак незабаром вона знову сутулиться під тягарем спогадів.

Маріанно, моя люба Маріанно… Аби лишень побачити тебе, мою мрію, надію, немає мені без тебе спокою на цьому світі. Ще трохи — і перед моїми втомленими очима виростають картини далеких днів.

Читать дальше →