Вчителька, дочка Колумба

Начало книги

Звати її Агнешка Жванець, і в цю мить вона саме про це й думає. Кому першому на новому місці я прокажу своє ім’я, прізвище? Кого першого зустріну і як він сприйматиме моє ймення: чи так от звичайно й байдуже, або ще й байдужіше, як ось я зараз. Переповнений автобус підстрибує на вибоїнах шосе, норовливо погойдується разом зі спітнілими пасажирами, що тісно збилися в гурт. Роки війни помітні ще й сьогодні, дивується Агнешка. Їхні сліди все ще не зникли з облич та одягу людей; у цьому випадково зібраному, строкатому гурті пасажирів вона відчуває застиглу гнітючість, загрозу і непевність. А може, це тільки видається? Є ж тут і групки-острівки статечних людей, знайомих між собою, людей, котрі, напевне, вже непогано влаштувалися в цьому краї. Дехто позиркує на Агнешку досить, часто, частіше, аніж на інших, інколи начеб з посмішкою, однак надто скупою й невиразною, щоб на неї відповісти. Може, це Флокс, маленький спанієль, на колінах у неї привертає їхні погляди. А може, ця кретонова сумка, яку вона пильно оберігає від агресивного ліктя сусідки, котру, либонь, зацікавило-таки, що то за скарб з гострими ріжками й невиразною формою ховається в ній.

Читать дальше →