Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Начало книги

Починати з кінця безглуздо, а отже, це є проявом шаленства. Але саме тому є всі підстави назвати вступ до твору про шаленство кінцем.

Зрештою, писати вступ до будь-чого — це остання справа. Зазвичай і до власного твору вступ пишеш, коли сам твір уже написано, а до твору іншого автора це завжди так. Направду, вступ завжди пишемо наприкінці, а значить не така вже й безглузда річ назвати вступ кінцем.

Але вступ до твору іншого автора є кінцем і в іншому сенсі. Такий вступ — це певною мірою «вбивство автора», це кінець для нього. Адже життя для автора як автора — це звучання його неповторного голосу. Коли ж його голос замовкає, аби дати змогу прозвучати чужому голосу, то й автор йде зі сцени. Про нього говорить хтось інший — друг, ворог, критик, прихильник. У кожному разі — хвала це чи лайка, — це вже не голос автора. Тому навіть другу можна заспівати: «Це кінець, прекрасний друже!»

Утім, у цьому кінці — новий початок. Думка автора запліднює думку когось іншого і зазнає нового життя. А ще сам автор може бути здивований неочікуваним сприйняттям власної думки. Зрештою, нові інтерпретації надають твору нове життя. Інтерпретації навіть невідомі, ба більше, незрозумілі самому авторові. Тож у вимірі культури кінець ніколи не буває остаточним. Парадокс культури полягає в тому, що вбивство тут завжди дарує нове життя тому, що вбивають. Що потужніше критика, то більшу зацікавленість викликає критикований твір. Це і є шаленство культури. Розірваний на шмаття Діоніс оживає з новою силою. Нищівний погляд критика, як погляд медузи Горгони, вбиває і водночас увічнює в застиглій формі. До того ж в інформаційному просторі, як у несвідомому, важить не так плюс і мінус, як частота появи. Негативна реклама часто є ефективнішою за позитивну.

Читать дальше →