Срібний трон

Начало книги

Похмурого осіннього дня на задвірках школи плакало дівча. Її звали Джил Поул, а плакала вона тому, що у школі її постійно ображали. Та наша історія не про шкільне життя, тому розводитися довго про школу, де навчалася Джил, наміру не маю, до того ж ця тема аж ніяк не з приємних. Скажу тільки, що школа та була з тих, що звуться сумісно-освітніми, тобто там навчалися разом хлопчики й дівчатка, хоча деякі вважали такі школи несумісними з освітою, а викладачів у таких школах прозивали не освітянами, а «несусвітянами». Річ у тому, що у своїй діяльності «несусвітяни» трималися таких поглядів, що дітлахам, хоч хлопчикам, хоч дівчаткам, слід надавати якомога більше свободи, тобто дозволяти робити все, що заманеться. Та, на біду, єдине, до чого сягала уява десяти-п’ятнадцяти найстарших учнів, було знущання з молодших. Ось чому в стінах тієї школи коїлося бозна-що. У будь-якій звичайній школі про те довідалися б та рішуче припинили б усі негаразди ще в першій чверті, та тільки не тут. У цій школі ніхто нічого не припиняв і, навіть коли про неблагопристойні вчинки ставало відомо, однаково хуліганів і капосників ніхто не карав та зі школи не виганяв.

Читать дальше →