Моно-но аваре

Начало книги

Світ має форму незграбного, як і все моє письмо, кандзі, який означає «парасолька». Усі його лінії вибиваються з пропорції.

Моєму батькові було б страшенно соромно за те, як по-дитячому я ще й досі виводжу ієрогліфи. Насправді, більшість із них я вже ледве можу згадати. Моє шкільне навчання в Японії завершилося, коли мені було тільки вісім.

Втім, наразі згодиться і така поганенька карлючка.

Той купол угорі – це сонячне вітрило. Навіть настільки викривлений кандзі дає лише приблизне уявлення про його неймовірні розміри. Диск, у сотні разів тонший за рисовий папір, обертаючись, розгорнувся , мов повітряний змій, на тисячі кілометрів, щоб уловлювати кожний фотон. Він буквально закриває собою небо.

До нього приєднаний міцний, легкий і гнучкий трос із вуглецевих нанотрубок довжиною в сто кілометрів. На ньому висить серце «Надії» – житловий модуль, циліндр висотою п’ятсот метрів, в якому вмістились усі 1021 житель світу.

Читать дальше →