Лицарі сорока островів

Начало книги

Раніше мені дуже хотілося побачити світанок. Ні, не схід сонця — це вже не світанок, це ранок. Мені хотілося вловити ту мить, коли відступає ніч, темне небо стає бузковим, прозорим, трохи рожевим на сході. Але зловити мить світанку виявилося так само важко, як зловити момент настання сну.

Ще секунду тому довкола була ніч, важка і безпросвітна, ніби навіть зміцніла в ранковий час. І раптом щось невловимо змінюється. Минає хвилина, інша… І ти розумієш, що повітря світлішає, темні силуети, що лякають, перетворюються на звичайні дерева, а небо стає чистим і ніжно-фіолетовим. Це - світанок. Напевно, він приходить, коли вже не лишається сил витримувати ніч. Це ще не ранок, це просто кінець темряви. Це - світанок.

Район був чужим.

Я йшов вузьким кам'яним бордюром, що відокремлював тротуар від дороги, розкинувши для рівноваги руки. Несерйозно, звичайно, але в мене був надто поганий настрій.

Літо видалося невдалим. Ні, починалося воно зовсім непогано — я на відмінно закінчив сьомий клас і перейшов одразу о дев'ятому. Не тому, що я вундеркінд і можу протягом тижня вивчити програму восьмого класу. Просто у школі проходила якась безглузда реформа — зробили одинадцять класів і вчитися тепер розпочинали з шести років. Ось наш клас і перевели з сьомого прямо о дев'ятому. Ми, звичайно, не сперечалися. Тепер можна було на запитання про вік спокійно відповідати: «Вчусь у дев'ятому класі». Уловлюєте різницю? Чотирнадцять років — чи дев'ятий клас.

Читать дальше →