Поклик вічності

Начало книги

Він підняв її на руки наче пір’їнку. Аріан навіть сам здивувався, якою вона стала легкою! А ще вчора він бачив дівчину впевненою у своїх силах особою; єдиною зіркою, яка блимала у темних обіймах Всесвіту; вогнем, котрий не палахкотав цілу вічність.

Стався ще один землетрус. Однак цього разу епіцентр знаходився ближче. Темнувато-сіре небо наче падало на землю, щоб поглинути все живе, що вижило після першого удару. Планета помирала…

Рокіт безодні наближався, попереджуючи про близькі поступи Смерті. Щось схоже на блискавку розірвало густі хмари, на якусь мить освітивши обличчя вмираючої на руках Аріана.

— Я бачу небо, — тихо мовила вона слабким голосом, помітивши, як крізь попелясту небесну твердінь зрідка проблискували далекі зірки. — І я… — з ока по щоці скотилася дрібна сльоза, — … відчуваю, Аріане!

— Тримайся, Юніє! — впівголоса тремтячим тоном сказав він, побачивши, що дівчина знову стратила свідомість. — Платформа Свідомості вже поряд!

Читать дальше →