Роза Вітрів

Начало книги

Я стояла на перехресті, на розі кількох вулиць. Невисока, смішна, руки сховала у дірявих кишенях заширокого пальта, яке роздимав прозорий, із кличем змерзлої землі, вітер. Вітер перемін. Стояла на розі вулиць, суцільне перехрестя, суцільна розгубленість, питання руба, худенька дівчина у малиновому береті. Раптовий вітер здував мене з місця. А я дивилась у небо. Стояла на розі всіх вулиць, на розі усіх вітрів. Дивилась у недоспіле сливове небо. Дзвінок.

З напруженою надією:

— ...Єжи?...

— Я тут. цьо-ого... дівчину зна-айшов, до мене вже за-ась...— винувато промимрив заспаний голос.

— Яка дівчина? Коли?! Ми ж два дні тому ще домовлялися.

— Та вчора. позна-айомилися. Ти прости, чува-ак, га?

Я тявкнула щось у слухавку і нервово закурила. Ненавиджу, коли мене називають «чуваком». Ранок був паскудний і голодний.

Я допіру зійшла з потяга на київський вокзал, почистила зуби у громадській вбиральні й подзвонила одній прекрасній істоті, у якої мала пожити перший час, доки не стану на свої рівні дві.

Читать дальше →