Книга Застою. 1965–1976

Начало книги

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Щойно будда Амітабха[2] вимовив і якомога довше «розкатав» священну мантру, як все довкілля засяяло міріадами діамантових вогників. До чого ж це прекрасно!.. Втім, ніяка краса давно вже не зачіпала, не зв’язувала і не прив’язувала до себе його особистісної суті. Отож тепер будда Амітабха абсолютно безкорисливо й відсторонено старався для інших – для тих, хто завдяки палким молитвам перероджувався на Полі, Сповненому Щастя, й тепер блаженствував тут.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Кожна клітиночка червоного тіла[3] будди вібрувала, розповсюджуючи довкола благодатні хвилі. Від цього ставали ще благодатнішими родючий ґрунт, жива вода й запашне повітря, а будівлі з золота, срібла, коралів і коштовних каменів – ще прекраснішими. Слідом за Амітабхою і всі тутешні жителі – бодхісатви найвищого рівня підхопили дружно:

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Якщо досі Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими діамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка. І от дивина: хоч яким сліпучим було це світло, проте очей воно зовсім не різало.

Читать дальше →