Iсторичнi есе. Том 1

Начало книги

Із змішаним почуттям жалю і втіхи готував я до видання первісну англомовну версію батькових “Есе з сучасної української історії” — жалю, що він не дожив, аби опублікувати книжку самому, і втіхи — від того, що можу так предметно скласти данину шани його пам’яті. З ще гострішим усвідомленням тих почуттів я зустрічаю український переклад його праць.

Мій батько помер у квітні 1984 року, а книжка з’явилася друком 1987 року. За час, що минув відтоді, світ став свідком краху Радянського Союзу, з попелу якого відродився український Фенікс. Джерелом постійного смутку для мене є те, що батькові не було відведено ще кілька років, аби узріти незалежну Україну. Він міг би дечим прислужитися державі, та головне — відчував би своє життя завершеним.

Читаючи під враженням останніх подій написане моїм батьком, дивуєшся його прозорливості. Останнього разу, коли я бачився з ним, у Гарварді в жовтні 1983 року, він сказав мені, що розв’язання проблеми Європи полягає в об’єднанні Німеччини. Пам’ятаю, мені здавалося, що це неможливо, що Берлінська стіна не впаде ніколи. Він був правий. Так само й написана 1970 року і його стаття “Радянська Україна з історичної перспективи”, яка блискуче аналізує “вмонтовані напруження” у статусі України як номінально суверенної радянської республіки та передрікає, що “кмітливі маніпулятори” державним міфом “можуть колись опинитися у становищі учня чаклуна, який не в змозі впоратися з джином, якого він викликав”. Стаття закінчувалася так:

Читать дальше →