Сімейні узи

Начало книги

Усе в кімнаті здавалося наелектризованим, її відображення здригалося. Вона повільно розчісувала волосся, сидячи перед туалетним столиком із трьома люстерками, білі сильні руки тремтіли від вечірньої прохолоди. Очі висмоктували відображення, яке переливалося то темними, то світлими відтінками. З найвищого вікна випало щось важке й м’яке. Якби чоловік і діти були вдома, можна було б подумати, що все це — результат необачності когось із них. Вона не відривала погляду від зображення, гребінець неспішно ковзав волоссям, у люстерках крізь халатик пере­хрещувалося кілька пар дівочих перс.

«Ніч!» — вигукнув газетяр у м’яке повітря, що заполонило вулицю Ріачуелу й наповнило її тремтливим передчуттям чогось невідомого. Вона кинула гребінець на столик і мрійливо заспівала: «хто бачив горобчика... пролітав повз вікно... я лечу за Міньо!» — і, раптово обірвавши пісню, холерично згорнулася, немов віяло.

Читать дальше →