Вождь справедливих

Начало книги

З самого ранку пахло дощем. Вітер гнав хмари, збивав їх докупи, й пополудні неба вже не було видно. Посутеніло майже як увечері. Тільки вряди-годи раптові спалахи блискавок освітлювали місто, що потонуло в сірій млі. Але дощ усе не йшов, усе не наважувався сипонути.

На горищі було так душно, що Адам відчував — по спині в нього спливають струминки поту. Він скинув сорочку і ретельно, немов щойно виліз з річки, витерся нею.

Він прийшов сюди півгодини тому. Навмисне прийшов перший, щоб спокійно пригадати всі ті, досить давні вже справи, які народилися саме на цьому горищі. Він чудово все пам’ятає… Чекаючи Казика, дивився вниз, на вулицю. Зірвався вітер, а за хвилину по бляшаному даху вдарили великі краплі дощу.

Невдовзі безлюдні вулички вилискували від потоків води, мовби маленькі річки. В цю мить Адам побачив Казика, що біг, скулений, незграбно перестрибуючи через калюжі. Казик Врубель… Худорлявий хлопчина, найбільший розтелепа в школі. Адже все почалося з нього. Якби не було Казика, хтозна, чи й виникла б Спілка Справедливих. Створити що Спілку Адамові спало на думку саме тоді, коли він уперше став на захист Врубеля — помірявся силою з Богданом, плечі в якого були наче у вантажника, а кулаки мов буханці хліба. Після бійки він домовився у Казиком зустрітися тут на горищі. Дощ лив наче з відра, небо краяли блискавиці, а вони сиділи, притулившись один до одного, на товстій балці, й творили Великий Статут Спілки Справедливих.

Читать дальше →