Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

Начало книги

Мені пощастило майже все дитинство і юність провести поруч із видатною, а можливо, й геніальною людиною. Та це я усвідомив значно пізніше. Тоді ж, у 50-60-ті роки минулого ХХ століття, вона була для мене просто бабусею, мамою моєї мами Оксани. Моєю рідною бабунею Палажкою, що розповідала казки, легенди, всілякі історії, до якої приходили за порадами й ліками на наш хутір люди з села Згорани і навіть із інших сіл. Саме вона годувала мене смачними борщами і ще смачнішою гарбузовою кашею.

Пелагея Тимофіївна Кусько (у дівоцтві Слісар) (1899–1973) була звичайною поліською селянкою, напівграмотною. Усе життя вона працювала на власному, а після війни й примусової колективізації на колгоспному полі, збирала ягоди, гриби, лікарські (бабуся казала «помочні») рослини. Вона була невисокою, тихою, мовчазною, але коли починала говорити… У якійсь казці з вуст дівчини-красуні вилітають перли-самоцвіти. Такі ж дорогоцінні перли падали з вуст бабусі Палажки. То були слова, що складалися в прості, але які образні, цікаві й глибокі думки!

Читать дальше →