Расмус-волоцюга

Начало книги

Расмус сидів на липі, осідлавши свою улюблену розсоху, й думав про те, чого на світі хай би краще не було. Хоч би картоплі. Ні, картопля нехай буде, коли її з підливою подають на обід у неділю. Та коли вона з божої ласки росте на полі і її треба полоти — тоді хай би її не було. Без панни Шуліки теж можна обійтися. Бо це вона загадувала: «Завтра ми полотимем картоплю». Панна Шуліка казала «ми полотимем», але це не означало, що й вона йшла в поле. Де там! У полі біля картоплі цілий довгий спекотний день мозолилися Расмус, Гуннар, Великий Петер і решта хлопців. Та ще й дивились, як містечкові діти йшли повз них купатися на річку, пихаті, зарозумілі, — їх також хай би не було на світі!

Расмус сидів собі й прикидав, чого ще хай би краще не було, коли його роздуми урвав тихий голос ізнизу:

— Расмусе, ховайся! Шуліка йде.

Це з дверей дровітні застережливо вихилився писок Гуннара, і Расмус заквапився. Він подерся з розсохи вище по стовбуру, і коли панна Шуліка зупинилась перед дровітнею, його вже не видно було в гущавині липового листя. І добре, бо панні Шуліці не подобалося, що хлопці сидять на деревах, мов пташенята, які ще не вбилися в пір’я, коли на них чекало стільки корисної праці.

Читать дальше →