Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель

Начало книги

Одного чудового весняного дня, коли на небі світило ясне сонце, на деревах щебетали пташки, а по канавах весело дзюрчала вода, Томмі й Анніка прибігли до Пеппі. Томмі взяв із собою кілька грудочок цукру коневі Пеппі, і вони з Аннікою спершу трохи постояли на веранді, погладили й погодували коня, а потім уже зайшли до Пеппі. Пеппі ще спала, поклавши, як завжди, ноги на подушку, а голову сховавши під ковдру. Анніка полоскотала її за ноги й гукнула:

— Вставай!

Пан Нільсон давно вже встав і тепер сидів на абажурі. Невдовзі ковдра заворушилася, і з-під неї висунулася кудлата руда голова. Пеппі розплющила веселі очі й усміхнулася на весь рот.

— Ах, це ви лоскочете мене за ноги! А мені снилося, що це мій татко, негритянський король, мацає, чи немає в мене мозолів.

Вона сіла на край ліжка й заходилася надягати панчохи — одну коричневу, а другу чорну.

— Але звідки візьмуться мозолі, коли носиш он які ходаки, — додала Пеппі й показала на чорні черевики, вдвічі більші за її ступні.

Читать дальше →