Кіберіада

Начало книги

Жив колись один великий конструктор-винахідник, який невтомно винаходив незвичайні прилади й виготовляв дивовижні апарати. Змайстрував він був собі машинку-пушинку, яка гарно співала, і назвав її пташкою. Печаткою у вигляді сміливого серця був позначений кожен атом, який виходив з-під його рук, і дивувались потім учені, знаходячи в атомних спектрах миготливі сердечка. Змайстрував він багато корисних машин, великих і малих, і якось спала йому на думку химерна ідея поєднати воєдино смерть із життям і в такий спосіб досягти неможливого. Поклав він собі створити розумні істоти з води, але не тим жахливим робом, про який ви зараз подумали. Ні, думка про тіла м’які й мокрі була йому чужою, викликала в нього відразу, як і в кожного з нас. Вирішив він створити з води істоти по-справжньому гарні й мудрі, а саме кристалічні. Вибрав він тоді планету, від усіх сонць віддалену, з її замерзлого океану вирубав крижані брили, а з них, як з гірського кришталю, витесав кріонідів. Звалися вони так, бо могли існувати лише при страшному морозі й у безсонячній порожнечі. Збудували невдовзі кріоніди міста й палаци крижані, а що будь-яке тепло загрожувало їм згубою, освітлювали вони свої житла полярними сяйвами, які ловили й тримали у величезних прозорих посудинах. Хто був багатший, той мав більше полярних сяйв, цитринових і сріблястих, і жили кріоніди щасливо, а що любили не тільки світло, а й коштовні камінці, то славились вони своїми дорогоцінностями. Вони витесували їх із затверділих газів і шліфували. Тішили їх ці коштовності вічної ночі, в якій, немов ув’язнені духи, палали полярні сяйва, схожі на зачаровані туманності в кришталевих брилах.

Читать дальше →