Камінний мірошник

Начало книги

Минають, зникають роки. Дещо й забуватись почало. Та не можна не згадати тяжкий, голодний 1922 рік, а за ним непевні дні, потім роки, коли починалося нове, в муках народжене життя.

Село Халайдаївка жило на відшибі від залізниць та міст. Це був якийсь ніби забутий закуток. Нове доходило до Халайдаївки дуже повільно. Зате старе, віджиле, трималося в цьому селі міцніше, лихо людське покотом котилося, не зустрічаючи належного опору, тяжке і безжальне. Так натрапив Халайдаївку сумний 1922 рік...

Наче неприкаяний, Остап блукав самотньою тінню по чагарниках. Куди дівався й хист його молодечий. Ніби людей відцурався, під горою ховаючись від них, наче той злочинець.

По селу поговір пішов: хто гадав, що ягоди якісь на денне «пропітаніє» збирав, щоб голодну смерть на якийсь час відволікти; декому здавалося, що недобре щось Остап замислив і, може, з лісовиками зв’язок тримає через гірське яраччя; а більшість вирішили, що Остап збожеволів. Таке чоловікові скоїлось: в один день і жінку, і дочку поховав. Чи ж витримає таке навіть найміцніша голова? Всякі чутки про Остапа ходили по Халайдаївці.

Читать дальше →