Коти Ультару

Начало книги

Відомо, що в Ультарі, котрий за рікою Скей, жодна людина не може вбити кота. І я вірю цьому, коли дивлюся, як кіт муркоче біля вогню. Позаяк він сповнений таємниць і ближчий до того, що людина не може побачити. Кіт - душа прадавнього Єгипту, оповідач казок, що були старими, коли ще квітли міста Офір і Меро. Він кревний володарям джунглів та спадкоємець старих і зловісних таємниць Африки. Сфінкс - двоюрідний родич котам, але кіт походить зі ще давніших часів і знає те, що Сфінкс уже забув.

В Ультарі, перед тим, як міська влада заборонила вбивати котів, жив собі старий орендар із дружиною. Вони обожнювали ловити й убивати сусідських котів. Навіщо робили це - не знаю, звісно, декому не подобаються нічні котячі співи, або те, що коти тихо бродять, де їм заманеться. Але старий зі старою насолоджувалися тим, що ловили котів пастками й убивали їх у своїй хижці. Й перехожі, які чули це вночі, розуміли, що смерть та була повільна й дуже болісна. Однак місцеві нічого не казали старим - чи тому, що надто огидні в них були обличчя, чи через те, що їхня занедбана хижка стояла десь у тіні дубів, на околиці. Навіть хазяї котів більше боялися тих старих, ніж ненавиділи, й тільки пильнували, щоби чийсь улюбленець чи знаний мишолов не наближався до них. Проте, коли кіт усе-таки зникав, то господар або гірко плакав, або тихо дякував Долі, що це лише кіт, а не його дитина. Бо не знали мешканці Ультару, звідки коти походять.

Читать дальше →