Душа раба божого Міхаеля

Начало книги

— Отже, підсудний, — суворо мовив один із засідателів, — ви визнаєте, що спокусили тоді свою двоюрідну сестру?

— Так, — відповіла Міхаелева душа, — я спокусив її.

— Подумайте, — втрутився захисник, — вам же тоді було чотирнадцять років, а тій жінці — двадцять шість.

— Я вже й тоді був хлопець хоч куди, — не без гордощів відповіла Міхаелева душа. — А вона — скромна вдова-солдатка, та ще й з дитиною…

— Вимагаю закликати свідком душу раби божої Клари, — звернувся захисник до суду, і голова доручив судовому виконавцю привести свідка.

Душа раба божого Міхаеля (посмертний реєстраційний номер 327) поглянула на своє відображення в дзеркальній поверхні бронзової пластини з десятьма заповідями й лишилася задоволена собою — її нематеріальна оболонка мала такий самий вигляд, як колись і сам Міхаель у розквіті сил, хоч помер він аж у сімдесят два роки.

Принцип максимального збереження найвигіднішої зовнішності, так само як і нехтування прізвищем та національністю, належав до основних засад Небесного кваліфікаційного суду і мав забезпечити однакове ставлення до всіх душ. Усе ж таки душі-судді теж були колись людьми.

Читать дальше →