Чоловіки, що ненавидять жінок

Начало книги

Це повторювалось із року в рік, як ритуал. Сьогодні людині, котрій призначалася квітка, сповнилося вісімдесят два. Коли, як завжди, квітку доставили, чоловік розкрив пакет і відклав убік подарункову обгортку. Потім підняв слухавку і набрав номер колишнього комісара кримінальної поліції, який після виходу на пенсію поселився біля озера Сільян у Даларні.[1] Вони не просто були ровесниками, а й народились одного дня, що надавало ситуації дещо іронічного відтінку. Комісар, знаючи про те, що, як тільки пошту буде доставлено, коло одинадцятої години ранку, йому неодмінно зателефонують, сидів і сьорбав каву, чекаючи на розмову. Цього року телефон задзвенів уже о пів на одинадцяту. Він відповів без загайки й одразу ж привітав співрозмовника.

— Її доставили, — сказали йому.

— І яку ж цього року?

— Не знаю, що це за квітка. Треба буде віддати фахівцям, щоб визначили. Вона біла.

— І звісно ж, ніякого листа?

Читать дальше →