Зодчий із пекла

Начало книги

Автостанція виявилася сірою й типовою: безлика скляна коробка, що складалася зі скріплених металевим каркасом сірих, наче й ніколи не митих величезних шибок. Два зачовгані газончики, два безнадійно кульгавих від довгих негод кіоски й таке ж сумовите скляне кафе з «підходящою» назвою — «Версаль».

Тільки сніг прикрашає цю немальовничу місцевість, його вже багатенько нападало — по щиколотку.

На позначених лише бордюрами платформах — кілька обшарпаних дідусів, підтоптаних молодиць та невизначеного віку бабів зі щільно набитими відрами й сумками. Відвертаються од вітру, лають холоднечу, ціни, керівників, транспорт, уряд… За кіоском ховаються двоє худеньких хлопчат у чорно-коричневих пальтах, жовто-зелених штанятах та кросівках, що були колись білими. Звісно ж, курять.

Вітер пронизує до кісток, нечисленні сніжинки гостро колють обличчя. Але до середини вокзалу Боря Цокотюха заходити не хоче. Схоже, там холодніше, ніж на дворі. Крижані протяги — від бетонної підлоги до туманної імли височезної стелі. Затхлим запахом поту віє від стін та старих пластикових крісел.

Читать дальше →