Ще не вмерла…

Начало книги

А от москалів якраз у нашому селі Великі Колоди і прилеглому до нього хуторі немає. Є євреї — в кількості одна штука. Прибився у Великі Колоди з великої ж любові. І ще — зять баби Софи, котрий “кавказької національності”, з таким хитромудрим іменем, що баба, коли писала дочці листа у місто, починала його так: “Здрастуй, дорога доню Галю… і твій муж”. Доня Галя давно вже під мамине крило повернулася, її муж справно служить у баби Софи зачухою — “завідуючим чужим хазяйством”, приймаком, себто, українську мову вивчив (з поваги до тещі, слухай, вона ж мене сином називає!), а теща ніяк його імені не вимовить, тому й звертається: синку! Але то таке. Я про інше.

Те, про що я маю розповісти, могло статися в будь-якому селі нашої України, будь-якого року після 1991-го. Тому не питайте, в якій області наше село. Яка різниця, всі ми — українці.

Наші Великі Колоди і прилеглий до них хутір Малі Пеньки — не обласний центр і навіть не районний. Але останні …надцять років життя у нас, хвалити Бога, цвіте і буяє. Завдяки об’їзду.

Читать дальше →