Галявина край лісу

Начало книги

Минуло не так багато — менше півроку — з часу нашого знайомства, а ця пригода вже стала моєю улюбленою. Часом я думаю, що вона померла, та це аж ніяк не збігаєть­ся з її норовом. Тож я уявляю її вільною, навіть якщо вона почасти зникла. Принаймні вже не майорить перед моїми очима цілими днями — там, серед інших, на хвилях на озері, під поривами вітру, що дужчає, а листя падає і лягає густою габою. Не знаю...

Я кликав її Шам-Шам. Адже вона відзначалася грацією, за день чепурилася безліч разів, затято й уперто, дещо незграбно хилячись на лівий бік, де мала рану. Я кликав її Шам-Шам через прегарні очі, які дивилися дещо скоса, уважно і боязливо. А ще через шию, подібну до стебла квітки. Я кликав її Шам-Шам, бо вона була надто нервова, це помічали всі, навіть директор притулку П’єр і Маріон, яка очолювала волонтерів. Я ж про себе казав: вона просто непередбачувана. Іноді норовиста, вдає, ніби не знає мене. Час від часу вона гасала за мною з дивовижною швидкістю — я буквально притягував її, мовби магніт. Авжеж, її бажання було цілком егоїстичне, їй страшенно подобався мій голос, хвилі, які виходили з мене. Я ж бо людина спокійна, схильна до вижидання. Є люди, яким це подобається — аби їх чекали там, куди вони вирішили (або ж іще ні) прийти. Оскільки ж я справді довго чекаю, то відколи я з нею знайомий, зрештою, тільки те й роблю, що чекаю, а тепер, після її зникнення, залишається тільки визирати її назад.

Читать дальше →