Сарек

Начало книги

Я люблю Стокгольм у середині липня. Містяни тікають на Готланд, Бостад або Французьку Рив’єру, і столиця наче завмирає. Наче вона належить лише вам.　

Був суботній вечір, кінець дуже спекотного дня. Щойно сонце почало хилитися на захід, покидаючи вулиці середмістя, стало значно прохолодніше. Я із сьомої ранку працювала в офісі, тож вирішила прогулятися додому пішки, щоб ковтнути свіжого повітря. Чимдалі я віддалялася від центру, тим ставало тихіше та траплялося менше туристів. Васастан був практично безлюдним. Я знала, що оскільки сьогодні вихідний, то за кілька годин, заледве поночіє, натовп п’яних галасливих гуляк валом повалить до Оденплану, але доти я вже спокійно лежатиму у своєму ліжку.　

Я зупинилася, доторкнувшись до охристого фасаду багатоквартирного будинку. Стіна під моєю долонею була тепла, мов пічка.　

Мені спало на думку, що непогано було б купити щось поїсти, і я потелефонувала Генріку, щоб дізнатися, чи не взяти заразом щось і йому. Він попросив поке, тож я зайшла до найближчого японського ресторану та замовила йому поке з лосося, а собі сет з одинадцяті суші. Коли я забирала свою їжу, чоловік за прилавком привітно кивнув мені, що й не дивно, адже ми з Генріком заходили сюди принаймні двічі на тиждень.　

Читать дальше →