Справа зниклої балерини

Начало книги

Терпка київська осінь пахла яблуками. Надто на цьому обійсті, де в затінку саду їхній легкий, пустотливий аромат плутав думки поодиноких відвідувачів ще в серпні. А вже у вересні, коли господар садиби починав чаклувати над майбутнім варенням, нарізаючи тверді, жовтуваті плоди тоненькими скибочками, він насичувався стиглою густотою й панував повсюдно. Повітря, напоєне п’янкими пахощами, дурманило стомлених літніми клопотами ос, які в передчутті смачної поживи, крутилися навколо кошиків з яблуками. Вони сідали на солодкі скибки, однак враз злітали, налякані рішучістю, з якою чоловік змахував рукою, проганяючи надокучливих зайд.

Тринадцятий трамвай, проїжджаючи повз Олегівську, весело дзенькнув, зупиняючись неподалік епіцентру яблучного аромату. За мить, немов йому у відповідь, рипнула хвіртка.

– Доброго ранку, Тарасе Адамовичу!

Голос дзвінкий, як трамвайний дзвінок. Ще не дорослий, вже не дитячий. Худорлявий хлопчина на мить спинився біля хвіртки, потім стрімко рушив рівною доріжкою, викладеною плиткою ще батьком теперішнього власника обійстя, паном Адамом Володимировичем. Простягнув газету, усміхнувся. Тарас Адамович відповів усмішкою, зняв з плеча чистий рушник, витер широку долоню, лишивши на полотні плями від яблучного соку. Знов закинув рушник на плече, підвівся й узяв газету.

Читать дальше →