Спалені обози

Начало книги

Львів цього похмурого дня скорботно опустив сиве чоло і терпляче мовчав. Він не згадував, як було на грані віків, скільки разів його спустошували пожежі — п’ять, десять а чи сорок, як твердили історики. Не перераховував, чиї мечі щербилися об його мури, — легше було згадати, хто з сусідів — далеких і близьких — не щербив їх. Він не мордувався навіть тим, чому кожен з пришельців іменував його на свій лад — Леополіс, Левенсбург, Лемберг, Львув, — тільки не Львів. Він мовчав… Принаймні поки що.

Мовчав і австро-угорський намісник Галичини генерал австрійської армії барон Гуйн, стоячи в своєму кабінеті та з-за штори позираючи на нього, — звідси, з апартаментів намісництва, місто було мов на долоні. Відтак барон Гуйн опустив очі на Губернаторські вали.

Вони, Губернаторські вали, були закладені давно — після першого, в 1772 році, поділу Польщі, коли Галичина дісталася Австрії. Тоді Річ Посполиту ділили три монархи: Катерина і Фрідріх Другі та Марія-Тереза. Але якщо для Речі Посполитої, до складу якої входила земля Галицька, або, як її ще називали аборигени, земля Лева, маючи на увазі сина Данила Галицького Льва, в честь якого Львів і одержав свою назву, — тож якщо для Речі Посполитої це був перший поділ, то для Галичини ж — другий. Уперше вона була поділена чотириста літ перед тим. І серед тих, хто ділив, була… Польща, об'єднана в єдину державу Владиславом Локетеком, коронованим у Кракові, та зміцнена його сином — останнім королем з династії Пястів, Казимиром Третім. Ні, Казимир не ділив Галичини — він її загарбав. А прицілюватися почав ще до того дня, як одягнув корону.

Читать дальше →