Panicoffski

Начало книги

Отже, перед тобою, читачу, мій черговий роман. Неодноразово чув (частково це визнаю), що всі мої попередні романи багато в чому подібні один до одного. Мовляв, вони є різними варіяціями на одну тему, яка мене цікавить. Це, звичайно, тема найнеймовірніших збігів, що пронизують життя. Начебто побудова та стиль дуже близько повторюються із книжки в книжку. Не бачачи в цьому нічого поганого (кінець кінцем, мені не так важливо, що ті самі ідеї повторюються, зокрема, в Амада, Кундери й Куелья), вирішив, однак, цього разу вдатися до формалістичного досліду. Тут допоміг випадок. Кілька років тому я, втомившися від цілодобових письменницьких управ, вирішив присвятити час чомусь незвичному. Приятелька запропонувала піти на уроки сальси в одному з клубів біля Сохо. Моїм учителем був надзвичайний танцюрист і природжений викладач Освальдо Панікоффскі. Я швидко став справжнім фаном цього танцю, а з Освальдом ми якось невимушено відчули взаємну симпатію і вмить зробилися приятелями. Мені цікаво було говорити з людиною, що виявилася журналістом і поетом. Водночас його погляди як иноземця на багато речей дуже різнилися від звичних мені англійських концепцій. Досить інтенсивно ми проспілкувалися близько року. Відтак одного дня Освальдо переїхав із Лондона до Лідса, бо одержав звідти вигідну пропозицію. Його запросили розробляти ідеї й провадити дослідження для програм радіо, а також писати сценарії. На практиці ж він міг робити там що завгодно, якщо це було вигідно для радіо, включно з безпосередньою репортерською роботою. У Лідсі він пробув кілька років і пережив там пару бурхливих романів, які мені подеколи доводилося обговорювати з ним телефоном. Після другого з них він упав у глибоку депресію. Тоді раптом зірвався з місця й осів у Арґентині.

Читать дальше →