Магомет і Хадіза

Начало книги

Тонку струну в душі моїй торкаєш.

Аєшо люба, соняшне серденько!

Ти всі квітки хотіла б осияти,

Заговорити з кожною любенько

І приголубить, як дитину мати

Та мій цвіток незримо процвітає,

Незримо дише сонця красотою;

Над ним і в день і по ночам сияє

Світило щастя вічною любов’ю.

І поки тху мого, поки Аллаху

Угодно на землі мене держати,

Не буде той, хто не доступен страху

Очима іншої собі шукати.

Ти кажеш, лучча, краща? Ні одної

Нема на світі луччої й не буде…

Во ім’я Бога, красоти такої

Не бачили ніколи грішні люде!

Возьми у мене очі, подивися

На неї з висока, з небес пречистих,

Звідкіль всі помисли святі взялися

І чувства праведні сердець огнистих.

Як в глибиню бездонну океана

Аллах всезрячим прозирає оком,

Як до схід сонця над ночним туманом,

Зоря над сонним світиться востоком:

Так в Магометову прозріла душу

Хадіза, Боже око, сонце ясне,

І зрозуміла все, про що я мушу

Віщати миру, доки й жизнь погасне.

Я був малий, мізерний і незнаний,

Читать дальше →