Мiй прадiдусь, героi i я

Начало книги

Оповiдка про хлопчика ______________________________________________________________________

ПОНЕДIЛОК,

у який я, скалiчiвши на одну ногу, перебираюся

до свого скалiчiлого на обидвi ноги прадiдуся;

цього дня згадано про любий господиням

хатнiй лад i про поетичний нелад;

розказано про те, як боязкий Ян Янсен

зумiв повестися героїчно;

доведено на прикладi одного рицаря,

що й сотня трупiв ще не є свiдченням героїзму,

показано, як добре можна використати

зворотний бiк шпалер.

Коли менi було чотирнадцять рокiв, прадiдусевi минуло вiсiмдесят дев'ять. Та вiн був ще мiцний тiлом i бадьорий духом. Улiтку щорана сходив до причалу нашого невеличкого острова Гельголанду й гомонiв там з рибалками, що поверталися з моря. А взимку латав сiтi або вирiзував поплавцi до линв, на яких спускають у море вершi -- ловити омарiв.

Та невдовзi пiсля того як йому минуло вiсiмдесят дев'ять (народився прадiдусь у жовтнi), з ним стався удар -- як ото в дерево часом ударить блискавка. Удар не вбив прадiдуся (наш старий був, нiвроку, мiцненький), проте на два мiсяцi прикував до лiжка. А коли прадiдусь уже мав був звестися на ноги, виявилось, що вони його не слухаються.

Читать дальше →