Безніч

Начало книги

Хлопець той був красенем.

Шкіра гладенька, мов карамель, усмішка солодка, мов медвяний нектар. Принадно неслухняні чорні кучері. Сильні руки, міцні м’язи, а очі, о Доньки Божі, що за очі. П’ять тисяч фатомів завглибшки — вони припрошують до сміху, навіть коли в них тонеш.

Губи його, теплі й м’які, торкнулись її вуст. Постаті їхні сплелися в одне на Мосту Зітхань під пурпуровим рум’янцем, що вкривав небосхил. Руки його блукали її спиною, розпалюючи шкіру. Легке, як пір’ячко, торкання язиків змушувало її тремтіти, серце пускалось навскач, а все єство щеміло від бажання.

Вони повільно роз’єдналися, наче танцюристи перед тим, як музика спиниться, та кожна жилка в їхніх тілах продовжувала бриніти. Вона розплющила очі й побачила, що він роздивляється її крізь димчасте світло. У них під ногами буркотів канал, води його ліниво цебеніли до океану. Усе було, як їй бажалося. Усе було, як має бути. Лишалося тільки молитись, аби не втонути.

Читать дальше →