Було, є i буде

Начало книги

...Казала менi бабуся, перебираючи м'якими смаглявими пальцями зеленi трави:

- Стережись, дитино, нежитi, лихої людини, а бiльш за все оковитої та ока лихого...

Я сидiв на печi, грiючи захололi вiд вечiрньої роси долонi i крiзь дрiмоту слухав бабусю. Менi подобалось дивитися, як вона, подерши на стрiчки всiляке дрантя, накручувала на веретено тужавi клубки, якi весело катало по свiтлицi розбишакувате кошеня. Потiм бабуся збирала клубки у фартух, сiдала бiля вiкна, брала великий дерев'яний крючок в руки. Цей крючок я сам їй вирiзував i полiрував уламком скла. Починався нескiнченний бiг строкатого шнура. Рядок за рядком, рядок за рядком - з'являлася нова, нарядна постiлка.

У хатi стiйко тримався гiркий запах череди та полину, бабуся в'язала рiзнотрав'я лукiв, верткi пальцi розправляли квiти й стебла. Шелестiла її скоромовка про цiлющу силу диких трав.

- Ти чаклунка, бабо?

- Та нi, дитино. Де ж тут чаклунство? Трави ми з тобою самi збирали, блекоту й нiмицю обминули, та й, правду кажучи, - нiякого чаклунства в блекотi та нiмицi нема, просто отруйне зiлля. На такий випадок книжка є - от, мастак художник i нетямуща людина будь-яку траву розпiзнає. А час для збирання вiдомий - вiд Ондрiя Наливи до Йвана Купала. Не пригадуєш, як узимку в ополонку на санчатах влетiв? Тiльки й врятувала тебе, що травами. Липовим цвiтом, та бузиною, кропивою, пiдбiлом...

Читать дальше →