Рік 2245

Начало книги

Вони летіли над Льодовитим Океаном. Два пілоти, два бортмеханіки, радист і Іван Ранцев — бомбометник.

Навіть крізь подвійні, утеплені стіни полярного літака чулося, яка буря шаліла надворі. Літак уже перейшов межу швидкости згуку і тепер летів, здригаючись від несамовитого лету, невблаганно наближаючись до мети.

Іван Ранцев нудився. Стиснув зубами порожній мундштук і півзаплющеними очима дивився перед себе. Зморені, посірілі обличчя бортмеханіків викликали в нього зневагу, а затягнуті у нейлон пілоти в передній кабіні, що ззовні скидалися на мешканців якоїсь іншої планети, — правдиву лють.

«Стараються, сволочі, — думав він, утупивши злісний погляд у їх непорушні спини. — Не хочеться доїхати… бояться — але довезуть… Довезуть, — ще раз повторив він собі цю думку і замість люті відчув холодний розпач безнадійности, що знову скував його. — Довезуть! Не посміють не довезти. Ба й як? Куди? Додому вертати — також смерть, вірніша, ніж отут… А так — може, ще якось врятуються. Ще є один відсоток надії на життя…»

Читать дальше →