Петро Болбочан: “Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї”

Начало книги

В ніч із 8 на 9 лютого 1918 р. Центральна Рада панічно покидала Київ. Про евакуацію знало лише вузьке коло керівних осіб, їхніх родичів та знайомих. Не були повідомлені про евакуацію ні державні установи, ні штаб оборони Києва на чолі з генералом Кирієм, ні військове міністерство, ні штаб Вільного козацтва, які продовжували в тяжких боях утримувати оборону. Навіть деякі міністри взнали про евакуацію лише тоді, коли Винниченко та Грушевський були вже далеко за містом...

По Святошинському шосе, в бік Житомира, тихо посувалися рештки частин київської залоги. “Червона луна пожежі надавала постатям якогось міфічного вигляду... Без обозів, без харчів, без запасу набоїв йшли у невідому будучність непоборні... Одні в широких штанах з “оселедцями” на голові, другі з довгими кольоровими шликами на шапках, із кривими шаблями й пістолями за очкуром. Ішли в шинелях без наплечників, із рушницями без багнетів. Сердюки, богданівці йшли в чорних баранячих шапках із кулеметними стрічками через плече. Гайдамаки – в червоних кожушках, із довгими червоними шликами... Позаду всіх, прикриваючи відступ, йшов підполковник Болбочан з своїм відділом” .

Читать дальше →