ХО

Начало книги

Лiс ще дрiмає в передранiшнiй тишi… Непорушне стоять дерева, загорненi в сутiнь, рясно вкритi краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обiзветься зi свого затишку. Лiс ще дрiмає… а з синiм небом вже щось дiється: воно то зблiдне, наче вiд жаху, то спахне сяйвом, немов од радощiв. Небо мiниться, небо грає усякими барвами, блiдим сяйвом торкає вершечки чорного лiсу… Стрепенувся врештi лiс i собi заграв… Зашепотiли збудженi листочки, оповiдаючи сни свої, заметушилась у травицi комашня, розiтнулося в гущинi голосне щебетання й полинуло високо - туди, де небо мiниться, де небо грає всякими барвами…

На галяву вискакує з гущини сарна i, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цiкаву мордочку до кривавої смуги обрiю, що червонiє на узлiссi помiж деревами, i слуха.

Полохливий заєць, причаївшись пiд кущем, пригина вуха, витрiща очi й немов порина ввесь у море лiсових згукiв…

Читать дальше →