Серце

Начало книги

Трохименко примружив очі: над головою йому, над золотим колосом подільської пшениці високо стояло сонце.

Димні хмарини, схожі на бабине літо, заткали були на сонце на одну лише мить…

Гарячий серпневий день приском пломенів над рікою Збруч; червона шелюга, верболіз і верби молоді заступили перед сонцем цю ріку давню ніби навмисне, щоб не висохла -така вона мілка влітку - прославлена Збруч-ріка!

І ріка ліниво, журно якось плющить рудою осугою аж до Дністра… Вона плющить отак споконвіку на землі українській, як тавро те - Збруч-ріка!

Кому не служив у минувшині Збруч?…Трохименко звів свої очі до сонця знічев'я: зацікавився, чого воно раптом потьмарилося?

Ні, все ніби гаразд: сонце світить, як і світило, Збруч, де замаскований лежить на березі Трохименко, так само плющить поміж стернями, як і плющив, а більше-жодних змін на дільниці вартового червоноармійця.

Сонний, тихий українсько-польський кордон!… Трохименкові навіть лежати нудно, така навкруги тиша. Минув уже місяць, як він прибув над Збруч з далекого Амуру - там були жорстокі бої, небезпека, смерть, а тут - золоті пшениці, сиві жита і - сонце!

Читать дальше →