Дума про братiв Неазовських

Начало книги

Ми проїжджаєм повз твоє село.

Возів багато, ми в кінці обозу.

Стрибай у рів! До ночі перележиш,

а там і гайда — навпрошки додому.

Сахно Черняк

А ви?

Павлюк

А ми. Ми — в'язні, ми приречені.

У нас із ним дорога вже остання.

Уже десь тешуть дошки для помосту

і ставлять колесо, щоб нас четвертувати.

Томиленко

Ти звідки знаєш? Може, нас повісять,

Або зітнуть. Усе ж таки це легше.

Павлюк

На легшу смерть, даремно, не надійся.

Ми в них на смерть козацьку заробили.

Сахно Черняк

Ну, а хреста ж над нами хоч поставлять?

Павлюк

Чого схотів! Ще добре, як не спалять

на сизий попіл в мідному бику.

Мені учора снився Наливайко,

дак він казав, що в пеклі защитають

ці наші муки. Швидше в рай потрапим.

Томиленко (тихо)

Ти не жартуй так. Бачиш, він боїться.

Павлюк

Боїться? Він? Чого ж він учепився?

Кажу: тікай! Ми їдемо, бо мусим.

Бо нас везуть. Нас видали свої.

Легким хотіли коштом відкупитись —

скрутили двох, мовляв, це винуватці.

Ось гетьман наш, а це його поплічник, —

Читать дальше →