Кайфологія

Начало книги

На моєму матраці купа поезії. Він такий дрімучий, знаєте, в ньому стільки коріння, як на картинах Кало або Піросмані. А ще більше поезії в моїх нігтях і шкірці навколо них. Просто захлинутися можна: пірнаєш, длубаєшся там, ну, я маю на увазі, дні і ночі минають, а ти світишся.

Я колись їй підкину кілька десятків зістрижених нігтиків. Зберу в пакетик, покладу на килимок, подзвоню в двері і втечу. З матрацом така фішка не вийде, як уявлю себе з ним в маршрутці чи метро – якось незатишно.

Хотілось би вже підкинути, але ж треба дочекатись, виростити кілька генерацій своєї поезії.

Класна вона, знаєте, така крихітка моя доля. Така грайлива, з туберкульозом у волоссі, але одного разу така трохи дивна річ сталася, як на мене. Ну, нічого особливого, я вранці, коли чистив зуби в загальному туалеті, побачив, як вона малює губи помадою. Так трохи стала навшпиньки, голову підняла, щоб дотягнутися до дзеркала, ну, і намалювала. Ні, нічого особливого, просто дивно якось. Акселератством пахне. Я, наприклад, в її віці навіть не знав, нащо помада є. Страшно якось.

Читать дальше →