Стотридцятитрьоххвилинний бог

Начало книги

— У тебе красиві силіконові імплантати.

„Що, бля?” — це були перші думки, які прийшли мені у голову. І тільки після того я обернулася, щоб подивитися на ту людину яка сказала це.

Позаду мене стояла дівчина. Я вже була думала бити прямісінько у пику, але вчасно схаменулася.

Через кілька хвилин виявилася, що вона казала про мої силіконові вставки у портфелі.

Лежати на підлозі та доторкатися до предметів, які мене оточують. Головне — це не те, що ти робиш, а те, як ти робиш це. Мені подобаються речі на дотик. Мені байдуже які вони на вигляд. Хоча я ніколи не відрізнялася правильністю моїх відчуттів, які спрямовують тілесні сенсори з усього тіла.

Коді сидить у кріслі та читає українські народні казки. Читає українські книжки російською, бо мовою оригіналу у тому жлобському ТЦ на Бессарабській площі [3] не знайшлося. Вона сказала, щоб я не переймалася. Вона каже, що знає російську навіть краще за українську.

Читать дальше →