Рондо (Тоді я сказав їй)

Начало книги

У голові Софійки сяяло зелено світло від світлофора, що стояв десь далеко на вулиці Сагайдачного. Вона прокидалася вночі і дуже сумувала, колі жовті кольори сяяли у очах. Софійка прикладала руку до шкла та вдихала в себе легку пару, що зібралася на місці доторку. Вона методично залишала відбитки усюди, де тільки могла, і нюхала рукавиці, щоб потрохи відчувати запах зими. А коли Софійка не відчувала його, то знову уявляла світло зеленого світлофора.

Тоді я сказав їй, що вона має зробити кілька кроків. Юля не відкривала очей та не здирала з себе пов‘язку, продовжуючи робити невдалі кроки.

У нашому селі дуже довго не було дощу. Тому ми всі сиділи та сумували, намагаючись зрости вгору. Маленький сільський будиночок з великим ґанком стояв біля самої річки. Хоча до річки було неможливо дійти – кожен з нас був занадто лінивий та заклопотаний своїми справами, щоб відірватися з місця та поскошувати бур‘ян, що ріс усюди. Навіть було трохи дивно від того, що вся ця краса ховалася за півметровими заростями. Десь лунає тихий джез, який ми звикли слухати усі разом після того, як збиралися на цьому ґанку. Ми сідали на великі плетені меблі та намагалися поснути так швидко, як нам це буде вдаватися. Бо ми хотіли повністю розчинятися у цьому шаленому вирі щастя, що був тут. Теплі ночі були такі самі, як й у Корковадо.

Читать дальше →