Малий апокаліпсис

Начало книги

От і настає кінець світу. Насувається, ближчає, чи, скоріше, наповзає мій власний кінець світу. Кінець мого особистого світу. Але перше ніж мій всесвіт розпадеться на уламки, розсиплеться на атоми, вибухне в порожнечу, переді мною ще останній кілометр моєї Голгофи, останнє коло цього марафону, кілька останніх щаблів угору чи вниз по драбині безглуздя.

Я прокинувся о тій тьмяній годині, коли починається безнадійний день осені. Лежу і дивлюся у вікно, заповнене хмарами, власне, однією хмарою, — немов почорнілою старою шпалерою. Це година підбиття життєвого підсумку, година щоденного порахунку. Колись люди підбивали підсумок опівночі, перед тим, як провалитися у важкий сон, тепер — б’ються у груди вдосвіта, розбуджені гуркотом конаючого серця.

Поруч, у шухлядці, лежить чистий папір. Нітрогліцерин для сучасного літератора, наркотичний засіб для зболеного індивіда. Можна зануритись у мілку білість сторінки, сховатися від себе і від особистого всесвіту, який незабаром вибухне і щезне. Можна цю беззахисну білість загидити лихою кров’ю, лютим трійлом, смердючою мокротою — а цього ніхто не любить, навіть сам автор. Можна цю безглузду білість полити солодощами штучної злагоди, нектаром фальшивих надій, нудотним сиропом лестощів — а це люблять усі, навіть сам автор.

Читать дальше →