Ностромо. Приморське сказання

Начало книги

З-поміж великих моїх романів за період уже після публікації збірника оповідань «Тайфун» найбільше мене хвилював «Ностромо».

Не скажу, що я почав тоді усвідомлювати якісь невідворотні зміни у своєму умонастрої і ставленні до завдань свого творчого життя. І можливо, що жодних змін і не було, крім того таємничого побічного явища, яке не має нічого спільного з мистецькими теоріями, — непомітної переміни у природі натхнення, того феномена, за який я аж ніяк не можу відповідати. Утім непокоїло мене те, що після завершення останнього оповідання зі збірника «Тайфун» якось начебто не залишилось у світі більше нічого, про що варто писати.

Певний час тривав такий-от прикрий і водночас тривожний настрій, а потім, як то бувало з багатьма моїми великими творами, мені явився перший знак «Ностромо» у вигляді однієї мандрівної бувальщини, хоч і без жодної вартісної деталі.

Власне кажучи, 1875 чи 1876 року, ще цілком юний, у Вест-Індії, чи радше у Мексиканській затоці, бо ж мої контакти із суходолом були короткі, нечисленні та перебіжні, я почув історію одного чоловіка, підозрюваного в тому, що під час революційних заворушень він десь на узбережжі Тьєрра-Фірме сам-один викрав цілий баркас зі сріблом.

Читать дальше →