Роберто Зукко

Начало книги

Дорога для обходу в'язниці, на рівні даху.

Дах в'язниці, від піддашшя до гребеня.

Пора, коли охоронці, приспані тишею і втомлені видивлянням у пітьму, нерідко стають жертвою галюцинацій.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ти чув якийсь галас?

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, нічого.

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Завше ти нічого не чуєш.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: А хіба ти щось чув?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, але таке враження, ніби чути було галас.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Так ти чув чого чи не чув?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Вухами не чув, але за ідеєю галас був.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: За ідеєю? Не вухами?

ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Що ти за людина без дієва? Ніколи нічого не чуєш і нічого не бачиш.

ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Нічого не чую, бо нічого чути, і нічого не бачу, бо нічого бачити. Ми стовбичимо тут даремно, бач уже й до сварки недалеко. Даремно, зовсім даремно; безглуздя — оці рушниці, німі сирени, наші розплющені очі, тоді як у цю добу очі в усіх людей заплющені. Еге ж, як на мене дурне діло — витріщати очі, коли навколо ані лялечки, нашорошувати вуха, коли довкола ані звуку, бо о цій порі нашим вухам ліпше слухати гомін нашого внутрішнього всесвіту, а нашим очам милуватися нашими внутрішніми ландшафтами. Ти віриш у існування внутрішнього всесвіту?

Читать дальше →