Облога Белза

Начало книги

1352 року сталася подія, що її в будь-якій іншій країні занесли б у шкільні підручники: об'єднане польсько-угорське військо, підсилене загонами з Франції та Італії, зазнало нищівної поразки під Белзом. Король Угорщини Людовик (Лайош) був поранений ударом палиці і збитий із коня.

Тільки не поспішайте з висновком, мовляв, на війні буває. Річ у тому, що гарнізон Белза нараховував п'ятсот чоловіків, з яких більшість були ополченцями  — міщанами й селянами з навколишніх сіл.

Чисельність ворожого війська невідома, але його очолювали обидва монархи  — угорський та польський, а за тодішніх умов король не вирушав у похід із маленьким військом, це вважалося втратою престижу, та й просто небезпечною справою. Згідно із хронікою Маттео Віллані, загальна чисельність угорських військ в Україні перевищувала 40 тисяч воїнів, хоча під Белзом були не всі й навіть не більшість. Проте про одну-дві тисячі не може бути й мови. Із маленькими загонами посилали людей нижчого рангу. Отже, монархів супроводжували по кілька тисяч професійних воїнів та не менше слуг, які теж брали участь у боях. Барони з Неаполя, Калабрії та Франції також не могли прибути без численних дружин  — хоча б тому, що без дружин їх не стали б і запрошувати. До речі, угорській армії, що відступала, загрожувало військо, яке складалося із семи тисяч татар і двох тисяч русичів, однак воно не наважилося дати бій. Тобто угорців, навіть після поразки, було не менше. Самих угорців, без поляків.

Читать дальше →